ars333 (ars333) wrote,
ars333
ars333

Плач ресторатора

- Значительная часть стандартов писана в 30-е - 40-е годы. Например, санстанция требует наличие хлорки в уборной, "доместос" ее не устраивает.

- Проблемы на ровном месте создает не только государство. Так называемый "3-й сектор" - люди, которые в своей жизни не построили и собачей будки, вдруг оказываются уполномоченными по вопросам общественного блага.

- С подачи нескольких общественных организаций могут запретить курение в ресторанах. Половина посетителей ресторанов курит. Бросят ли они курить? Бросили ли люди курить в поездах, на остановках? Если рестораторы будут исполнять запрет - они прогорят. Не прогорят только те, кто сможет договориться с контролирующими органами.

- Почему кто-то имеет наглость решать за клиента, курить ему в ресторане или не курить? Если клиенту не нравится обслуживание, еда или табачный дым - он просто в тот ресторан не вернется.

- Любое ограничение - это коррупция. Ограничение на курение в ресторанах если где и есть, то оно массово не исполняется.

- С одной стороны давит власть, которой нужны налдоги и взятки, с другой - общественные организации, которые гоняются за грантами.

- Мы катимся к такому будущему, как в филье "Разрушитель", где ради сохранения общественного здоровья запрещено все, что может нанести вред: соль, мясо, сахар. Зато есть одна-единственная монопольная сеть ресторанов. Политика запретов ведет к монополизму и диктатуре.


Чи дивились ви колись фільм "Руйнівник" – із Сильвестром Сталлоне в головній ролі? Легендарний "Роккі" опиняється в 2032 році в країні-утопії, де заради збереження суспільного здоров'я заборонені сіль, м'ясо, цукор і будь-які інші відносно шкідливі продукти. Де немає свободи вибору, але панує загальний спокій під владою тирана. І де залишилося лише кілька сотень вільно мислячих людей, які змушені ховатися під землею й харчуватися гамбургерами з м'яса щурів – бо корів під землю не затягнеш. Видається, що саме до такого майбутнього й рухається наша країна. Під лозунгами суспільного здоров'я, фізичного чи морального, поповнення бюджету чи будь-якої іншої благої мети насаджуються заборони й обмеження, які на практиці лише заганяють мислячих, активних людей у підземелля апатії.

Павло Шеремета, який нині консультує прем'єра Малайзії, під час нещодавньої зустрічі блогерів з українським прем'єром Азаровим сказав мудру річ: "Творча і креативна енергія мільйонів українців, яка зараз виливається в песимізм, в блоги, у Facebook, а колись може до речі вилитися в ще один Майдан – могла б политися в бізнес, в конкуренцію на світовому ринку!" Але 152-е місце в світі за рейтингом Світового банку щодо легкості ведення бізнесу говорить саме за себе: стимулів для спрямування цієї енергії в бізнес-русло в Україні не створено. Проте для тих, хто займається бізнесом, мало не щотижня створюються нові заборони й нові проблеми. Величезними зусиллями ми відстояли минулого року спрощену систему оподаткування, обліку й звітності. Систему, на якій працює більше 6 мільйонів українців, яка дає можливість не залежати від держави й створювати робочі місця, мало не зрізали під корінь.

Може, просто цій владі така незалежність від держави непотрібна?

Цього року 127 тисяч приватних підприємців зникло, не витримавши додаткової сплати соціального внеску і заборони співпрацювати із середніми і великими підприємствами. Дякуємо, Миколо Яновичу – це результат Вашої роботи.

Сьогодні стосунки з контролюючими органами – це цирк абсурду. По-перше, значна частина стандартів створена ще в 1930-40-х роках. Від мене, наприклад, санітарна служба досі вимагає наявність хлорки у вбиральні, "Доместос" їх не влаштовує. По-друге, починаючи з 2010-го, різко зросло бажання перевіряльників зняти бодай 51 гривню – 3 неоподатковуваних мінімумів – штрафу. Як зізнаються вони самі, у них є "план по штрафах". Спочатку в Україні пишуть ура-оптимістичний бюджет, а потім діри в ньому латаються штрафами.

Але мене особисто найбільше дратує, коли додаткові проблеми створює не держава – до цього ми вже звикли, – а так званий третій сектор. Люди, які, перепрошую, за все своє життя не побудували навіть собачої буди, раптом стають "уповноваженими" суспільства з питань суспільного блага. Уповноваженими, яких ніхто ні на що ніколи не вповноважував.

От елементарний приклад. В одному обласному центрі я тримаю два невеличких ресторани. Працює два десятки людей. Ті, хто хоча б трохи займався цим бізнесом, знають: в Україні десь половина новостворених ресторанів банкрутує й закривається ще на першому році роботи. Не витримують податків, уваги контролюючих органів, зростання комунальних тарифів, а для цього року це дуже значна проблема, подорожчання продуктів харчування.

Ми витримали.

Але цієї осені нам готують новий сюрприз – з подачі кількох громадських організацій у ресторанах можуть заборонити палити. І я впевнений, з огляду на той мікс авторитаризму й популізму, який панує в нашій країні, – цю заборону таки запровадять. Більше половини моїх клієнтів палить. Я не схвалюю цієї звички, але це звичка клієнта, з якою я маю рахуватися. Чи стануть ці люди палити менше, якщо буде ця заборона? Дуже сумніваюся. Так само як вони не стали палити менше на автобусних зупинках, у поїздах чи в інших публічних місцях, де паління офіційно вже не перший рік заборонене.
Проте в перевіряючих органів з'явиться непоганий привід аби тягнути з мене додаткові штрафи й хабарі.

Бо в Україні будь-яка заборона й будь-яке обмеження – дорівнює корупції.

А якщо я буду сумлінно виконувати нову заборону – втрачу клієнтів, а за ними – і весь свій бізнес.

До речі, у згаданому мною фільмі, в утопії-2032 після заборони всього потенційно шкідливого у світі залишилася лише одна мережа ресторанів американський фаст-фуд "Тако Белл", у європейській версії фільма – піцерія "Піцца Хат". Політика заборон в ім'я суспільного блага призвела врешті решт до монополії й тоталітаризму.

От і виходить – з одного боку, б'є влада, з іншого – громадські організації. Перші хочуть податків і хабарів, другі – женуться за західними грантами.

Я не проти. Заробляйте. Але навіщо це робити за рахунок мого бізнесу й за рахунок людей, які в мене працюють? Я не розумію, чому в Україні такі речі намагаються регулювати заборонами? На мій погляд, їх мають регулювати ринок і клієнт. Якщо клієнту щось не подобається – їжа, обслуговування або тютюновий дим у залі – він просто більше в цей заклад не повернеться. Це розуміють у Європі, тому в більшості країн ЄС такої заборони немає. А там, де вона існує, наприклад, у Греції, її масово не виконують. Саме на свободі вибору ґрунтується демократія. Саме свобода вибору є основою ринкової економіки.

Прикро, що цього не розуміє українська влада. Соромно, що цього не розуміють і окремі "представники" українського суспільства.
Сергій Андрієнко, бізнесмен, ресторатор, спеціально для УП

http://www.pravda.com.ua/columns/2011/10/26/6699700/
Tags: жрачка, социализм, табак
Subscribe

  • Post a new comment

    Error

    default userpic

    Your reply will be screened

    Your IP address will be recorded 

    When you submit the form an invisible reCAPTCHA check will be performed.
    You must follow the Privacy Policy and Google Terms of use.
  • 25 comments