- Проблемы на ровном месте создает не только государство. Так называемый "3-й сектор" - люди, которые в своей жизни не построили и собачей будки, вдруг оказываются уполномоченными по вопросам общественного блага.
- С подачи нескольких общественных организаций могут запретить курение в ресторанах. Половина посетителей ресторанов курит. Бросят ли они курить? Бросили ли люди курить в поездах, на остановках? Если рестораторы будут исполнять запрет - они прогорят. Не прогорят только те, кто сможет договориться с контролирующими органами.
- Почему кто-то имеет наглость решать за клиента, курить ему в ресторане или не курить? Если клиенту не нравится обслуживание, еда или табачный дым - он просто в тот ресторан не вернется.
- Любое ограничение - это коррупция. Ограничение на курение в ресторанах если где и есть, то оно массово не исполняется.
- С одной стороны давит власть, которой нужны налдоги и взятки, с другой - общественные организации, которые гоняются за грантами.
- Мы катимся к такому будущему, как в филье "Разрушитель", где ради сохранения общественного здоровья запрещено все, что может нанести вред: соль, мясо, сахар. Зато есть одна-единственная монопольная сеть ресторанов. Политика запретов ведет к монополизму и диктатуре.
Чи дивились ви колись фільм "Руйнівник" – із Сильвестром Сталлоне в головній ролі? Легендарний "Роккі" опиняється в 2032 році в країні-утопії, де заради збереження суспільного здоров'я заборонені сіль, м'ясо, цукор і будь-які інші відносно шкідливі продукти. Де немає свободи вибору, але панує загальний спокій під владою тирана. І де залишилося лише кілька сотень вільно мислячих людей, які змушені ховатися під землею й харчуватися гамбургерами з м'яса щурів – бо корів під землю не затягнеш. Видається, що саме до такого майбутнього й рухається наша країна. Під лозунгами суспільного здоров'я, фізичного чи морального, поповнення бюджету чи будь-якої іншої благої мети насаджуються заборони й обмеження, які на практиці лише заганяють мислячих, активних людей у підземелля апатії.
Павло Шеремета, який нині консультує прем'єра Малайзії, під час нещодавньої зустрічі блогерів з українським прем'єром Азаровим сказав мудру річ: "Творча і креативна енергія мільйонів українців, яка зараз виливається в песимізм, в блоги, у Facebook, а колись може до речі вилитися в ще один Майдан – могла б политися в бізнес, в конкуренцію на світовому ринку!" Але 152-е місце в світі за рейтингом Світового банку щодо легкості ведення бізнесу говорить саме за себе: стимулів для спрямування цієї енергії в бізнес-русло в Україні не створено. Проте для тих, хто займається бізнесом, мало не щотижня створюються нові заборони й нові проблеми. Величезними зусиллями ми відстояли минулого року спрощену систему оподаткування, обліку й звітності. Систему, на якій працює більше 6 мільйонів українців, яка дає можливість не залежати від держави й створювати робочі місця, мало не зрізали під корінь.
Може, просто цій владі така незалежність від держави непотрібна?
Цього року 127 тисяч приватних підприємців зникло, не витримавши додаткової сплати соціального внеску і заборони співпрацювати із середніми і великими підприємствами. Дякуємо, Миколо Яновичу – це результат Вашої роботи.
Сьогодні стосунки з контролюючими органами – це цирк абсурду. По-перше, значна частина стандартів створена ще в 1930-40-х роках. Від мене, наприклад, санітарна служба досі вимагає наявність хлорки у вбиральні, "Доместос" їх не влаштовує. По-друге, починаючи з 2010-го, різко зросло бажання перевіряльників зняти бодай 51 гривню – 3 неоподатковуваних мінімумів – штрафу. Як зізнаються вони самі, у них є "план по штрафах". Спочатку в Україні пишуть ура-оптимістичний бюджет, а потім діри в ньому латаються штрафами.
Але мене особисто найбільше дратує, коли додаткові проблеми створює не держава – до цього ми вже звикли, – а так званий третій сектор. Люди, які, перепрошую, за все своє життя не побудували навіть собачої буди, раптом стають "уповноваженими" суспільства з питань суспільного блага. Уповноваженими, яких ніхто ні на що ніколи не вповноважував.
От елементарний приклад. В одному обласному центрі я тримаю два невеличких ресторани. Працює два десятки людей. Ті, хто хоча б трохи займався цим бізнесом, знають: в Україні десь половина новостворених ресторанів банкрутує й закривається ще на першому році роботи. Не витримують податків, уваги контролюючих органів, зростання комунальних тарифів, а для цього року це дуже значна проблема, подорожчання продуктів харчування.
Ми витримали.
Але цієї осені нам готують новий сюрприз – з подачі кількох громадських організацій у ресторанах можуть заборонити палити. І я впевнений, з огляду на той мікс авторитаризму й популізму, який панує в нашій країні, – цю заборону таки запровадять. Більше половини моїх клієнтів палить. Я не схвалюю цієї звички, але це звичка клієнта, з якою я маю рахуватися. Чи стануть ці люди палити менше, якщо буде ця заборона? Дуже сумніваюся. Так само як вони не стали палити менше на автобусних зупинках, у поїздах чи в інших публічних місцях, де паління офіційно вже не перший рік заборонене.
Проте в перевіряючих органів з'явиться непоганий привід аби тягнути з мене додаткові штрафи й хабарі.
Бо в Україні будь-яка заборона й будь-яке обмеження – дорівнює корупції.
А якщо я буду сумлінно виконувати нову заборону – втрачу клієнтів, а за ними – і весь свій бізнес.
До речі, у згаданому мною фільмі, в утопії-2032 після заборони всього потенційно шкідливого у світі залишилася лише одна мережа ресторанів американський фаст-фуд "Тако Белл", у європейській версії фільма – піцерія "Піцца Хат". Політика заборон в ім'я суспільного блага призвела врешті решт до монополії й тоталітаризму.
От і виходить – з одного боку, б'є влада, з іншого – громадські організації. Перші хочуть податків і хабарів, другі – женуться за західними грантами.
Я не проти. Заробляйте. Але навіщо це робити за рахунок мого бізнесу й за рахунок людей, які в мене працюють? Я не розумію, чому в Україні такі речі намагаються регулювати заборонами? На мій погляд, їх мають регулювати ринок і клієнт. Якщо клієнту щось не подобається – їжа, обслуговування або тютюновий дим у залі – він просто більше в цей заклад не повернеться. Це розуміють у Європі, тому в більшості країн ЄС такої заборони немає. А там, де вона існує, наприклад, у Греції, її масово не виконують. Саме на свободі вибору ґрунтується демократія. Саме свобода вибору є основою ринкової економіки.
Прикро, що цього не розуміє українська влада. Соромно, що цього не розуміють і окремі "представники" українського суспільства.
Сергій Андрієнко, бізнесмен, ресторатор, спеціально для УП
http://www.pravda.com.ua/columns/2011/10/26/6699700/
